- Що Ви читали останнім часом? Ваші враження.
- Читав «Двері сприйняття. Рай і пекло» Гакслі, а також «Кінець одного роману» Ґріна. Багато читаю «по діагоналі». У такий спосіб прочитав навіть якусь «книгу року Бі-Бі-Сі». Одне слово, гидота. Невмотивоване вживання ненормованої лексики, суржику, слава Богу, що нема сцен мастурбації, некрофілії, копрофагії і т. п., написаних з метою «епатувати». Усім «мастурбаторам» від літератури порадив був би почитати «Природну історію уявного» П´єра Бетанкура.

- Як обираєте книжки для читання?
- Чесно кажучи, не те, що не люблю американський «чорний роман», а взагалі з ним не знайомий. Читав лише два блискучі зразки нуару француза Бориса Віана. Але коли вирішив творчо «попастися» на теренах цього жанру, то щоб «увійти в атмосферу», читав ірландців Джона Бенвілла й Джеймса Данліві. Отже, вибір нерідко буває випадковим.

- Що можете порадити для читання іншим?
- Упевнений, що для наших авторів, які пробують свої сили в прозі, просто вкрай необхідно читати сучасний британський й американс ький роман. Він такий «м´ясистий»: видні прожилки, хрящі, тканина, хляки. Щоправда, як писав Гакслі, сприйняття й відчуття індивідуальні, особисті й інколи їх не можливо передати іншим. Їх треба пережити самим. Наприклад, читав «Автобіографію Еліс Бі Токлас» Стайн, «Морфо Євгенія» Байетт і «В очікуванні варварів» Кутзеє. Автори ніби й премійовані, «породисті», але через 5-10 сторінок читання в громадському транспорті мене постійно хилило у сон. Звідси - величезне відчуття дискомфорту. Якими нещасними людьми є ті критики, що й справді намагаються читати все підряд...